иди и сделай что-то! (напоминание самой себе)
Головне – то ідея, а її реалізація, це вже таке. Ось стукнуло батькам відіслати мене у Львів, так через годину я була із рюкзаком за плечима і на вокзалі. 8 хвилин до відправлення потяга – я купую квиток.
5 хвилин до відправлення потяга – я шукаю вагон.
3 хвилини до відправлення – я вже ставлю речі на полицю.
0 секунд до відправлення – поїхали.
Так як я їхала першим класом швидкісного потяга (моя вам дружня порада, їдьте звичайним), то в кабіні крім мене сиділи ще дівчина і чоловік. Дама робила вигляд, що їй дуже цікаво розглядати картинки, а мужчинка тупо мовчав. І мовчав таки довго, години 4. Виявилось він іноземець, який просто ніфіга не розумів. Вийшла я в загальний вагон (народу там було не так і багато), але там теж УСІ інтуристи. Напевно, в Україна на Великдень люди сидять дома із сім’ями, то тільки мене на пригоди тягне. А Львів мені ніби другий дім. Площу Ринок і околиці я знаю не гірше ніж Хрищатик. Приїхала я до брата з «дружиною», добре у них, затишно якось. Віка вже перевезла свій комп’ютер! Далі тільки одруження.
Наступив цей страшний понеділок! (У Львові в перший понеділок після Великдня всі обливають один одного) тут було досить таки зимно, тому ми боялись вийти з дому, бо під вікнами бігала школота із пляшками повними води. Обливали більше дівчат(як слабших). В центр перебирались на таксі, а там бігом до ресторану. Ходити було моторошно. Люди в масках та на мотоциклах стріляли з водяних пістолетів. Просто жах! Але ми таки залишились сухі!!!
Ще я зустріла багато цікавих людей. Здається тут народ почуває себе вільніше. Запросто підходить і знайомиться. Послухала чудових гітаристів-імпровізаторів. Вони складали мелодії на іспанські мотиви. Також поговорила з київським художником. Якщо коротше, корисно провела час.
Взагалі, Львів це привід мені подумати, або не думати взагалі (якщо потрібно). Медитативний центр душі=)



@темы: львов, путишевствия, фото